«За власний рахунок»: умови та тривалість відпустки
Нам завжди не вистачає часу. На все: на роботу, дозвілля, відпочинок. А надто його бракує, коли у наше життя «втручаються» форс-мажорні обставини. Якщо ви зайнята людина, яка відповідально ставиться до власної професії та кар’єри, аби вирішити особисті проблеми – саме час згадати про відпустку без збереження заробітної плати, або, як прийнято називати, «за власний рахунок». Найчастіше до «Гарячої лінії» «Трудової солідарності» звертаються з питаннями про те, яким може бути максимальний термін такого виду відпустки і на яких умовах вона надається.
Збираючись у відпустку без компенсації, варто знати, що Законом України «Про відпустки» передбачено декілька видів відпусток: щорічні, додаткова відпустка у зв’язку з навчанням, творча відпустка, соціальні відпустки, відпустка без збереження заробітної плати, а з 2011 року навіть відпустка для підготовки та участі у змаганнях.
Відпустка без збереження заробітної плати зазвичай викликає чимало запитань. З метою задоволення потреб і інтересів працівників ст. 25 Закону «Про відпустки», ст. 84 Кодексу законів про працю (КЗпП), а також іншими нормативно-правовими актами врегульовано питання надання двох видів відпустки без збереження заробітної плати:
1 — працівнику в обов’язковому порядку у випадках, передбачених законодавством;
2 — за згодою між працівником і роботодавцем, згідно зі ст. 26 Закону про відпустки, за сімейними обставинами та з інших причин.
Відповідно до ст. 2 Закону «Про відпустки» на період відпустки, враховуючи й без збереження заробітної плати, за працівником зберігається місце роботи та посада, також цей період зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку.
Варто пам’ятати, що категорично забороняється звільнення працівника з ініціативи власника в період його перебування у відпустці, зокрема у відпустці без збереження заробітної плати (частина третя ст. 40 КЗпП).
Відпустка за свій рахунок не переноситься на інший період (робочий рік) її можна використати лише в той період, коли працівник наділений відповідним статусом.
Законодавством не передбачено перенесення відпустки без збереження заробітної плати на інший період у випадку тимчасової непрацездатності працівника.
Існує також певний перелік випадків, коли в обов’язковому порядку надається відпустка окремим категоріям працівників за ст. 25 Закону про відпустки та ст. 218 КЗпП.
Наприклад матері або батькові, який виховує дітей без матері (в т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, може надатися відпустка за власний рахунок до 14 календарних днів.
Особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, перелік яких визначений у ст. 1 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 01.06.2000 р. № 1767-ІІІ можуть розраховувати на 21 день. А найбільше – 60 днів відпустки за власний рахунок належить інвалідам І та ІІ груп.
Якщо вас чекають приємні турботи з приводу одруження – розраховуйте на 10 днів. А якщо ви втратили когось із рідних по крові або по шлюбу – вам нададуть до семи календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад.
Відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін згідно зі ст. 26 Закону про відпустки надається за сімейними обставинами та з інших причин тривалістю не більше 15 календарних днів на рік. Формулювання статті передбачає згоду сторін, тобто одного бажання працівника не достатньо. Перелік підстав законодавством не визначений, оскільки важливість залежить від конкретних обставин, тому рішення надавати чи не надавати відпустку належить до компетенції роботодавця. Працівнику необхідно подати заяву, у якій вказати підстави, що спонукають його брати відпустку. Роботодавець приймає рішення та видає наказ (розпорядження) щодо надання зазначеної відпустки. Закон не конкретизує, які саме сімейні обставини чи поважні причини мають бути підставою для того, щоб оформити відпустку. Відпустка за згодою сторін має тривати не більше 15 календарних днів на поточний календарний рік.
