Зомбі нам не потрібні: Realpolitik вулиці
Ми живемо в добу змін. Поки інші влаштовували “вуличні театри” – ми вчилися вуличним протестам. Цілих двадцять років нам довелося боротися з романтичними теоретиками та цинічними рейдерами.
За цей час ми зрозуміли – балабол, що намагається бути другом, але нічого не робить, нічим не краще товстенького мурла, що намагається домовитися та “злити” протест за гроші.
Кілька питань, щоб ви зрозуміли, що знаходитесь на світлій – на нашій стороні.
Ви думаєте, як відстояти право на теплу воду?
Ви божеволієте від наступу влади на несанкціоновані спроби втілити реформи по децентралізації?
Ви відчули, що всі зміни б’ють по добробуту ваших родин, але ви соромитеся бути самі за себе в час “національного ренесансу”?
Сьогодні наш формат протесту є двигуном політичної еволюції. Українське суспільство готове зробити стрибок від напівфеодальних бюрократичних апаратів до постіндустріальних страйкомів.
Для ривка, а не просто кроку, ми розуміємо та пояснюємо іншим.
Шоу скінчилося. Взаємодія з глядачем продовжується
“Кінець історії” відмінився, неоліберального раю не буде, на сцені знову Realpolitik. Тобто, політику диктує не слоган, а інтерес. Вдоволення цього інтересу – це боротьба за доступ до ресурсів, процесу, біологічного виживання врешті-решт.
“Шустер” (улюблений порнхаб для бабульок незалежно від віку та статі) тепер звільнив місце для більш динамічних стрімів і постів з твітеру. Однак реальність ще суворіша.
Всі вони програють реальному життю, а саме – усвідомленому праву жити так як треба.
Маніпулятори від політики далі хочуть грати нами, публікуючи меседжі. “Автор – мертвий, товариші!” – не політтехнологи маніпулють масами, а маси читають політконсультантів. Хто не пройшов перевірку вулицею – того люструватимуть. У найвитонченніших барвах цього світлого слова.
Революція не пахне “бумажками”
Соціальна революція – це не лише боротьба за субсидії, пенсії, норми законів тощо.
Революція – це лайфстайл. І вона пахне життям, а не “отчьотами”.
Нашій силі не потрібно загравати з електоратом КПУ. На відміну від Пєті Симоненка, зміни нам потрібні для виправлення дійсності, а не для політичних торгів.
“Батьківщина?” Чи потрібно нам дослухатися до партії, яка волею свого лідера намагалася замінити народну волю? Юлі – пенсію та курорт в Хмільнику! Але не більше!
“УДАР”…Чудовий бізнес-проект, але далеко не актуалізатор проблем насущних.
“Свобода” – саме так, в лапках. “Свобода” відрізняється від свободи як католицизм від православ’я.
Старі партії – майстри слоганів, втрачених бюджетів і презентацій своїх дій.
На відміну від нас, вони програють на вулиці. Отже, історія їх не згадає. Вони плазують перед олігархами, але ж олігархи відповзають геть, побачивши нас.
Як у старі часи, ми звертаємося до бунтівних студентів, невдоволених робітників і живих інтелігентів. Ми можемо собі дозволити сказати: зомбі нам не потрібні, перепрошуєм.
Віталій Махинько,
керівник профспілки «Трудова Солідарність»
