Як виглядає сучасне рабство в Польщі?

13 жовтня 2018 профспілка “Трудова Солідарність” отримала звернення про допомогу від українського робітника, працюючого в Варшаві в таксі “Uber”. Він заявив, що в нього роботодавець відібрав паспорт і заставляє відпрацьовувати “борги”. На допомогу робітнику до Варшави виїхав голова профспілки “Трудова Солідарність” Віталій Махинько.

Українського робітника на ім’я Володимир з Івано-Франківщини привіз працювати до Варшави його кум (як з’ясувалося пізніше він отримував за це гроші). Володимиру дали машину, картку на пальне, смартфон з програмою “Uber”, житло і пообіцяли пізніше оформити на роботу офіційно. Через деякий час роботодавець заявив, що Володимир погано працює і тепер винен йому гроші (всі гроші за послуги таксі автоматично з карток клієнтів перераховувались на рахунок роботодавця), щоб робітник більш наполегливо працював. Пропрацювавши ще деякий час, Володимир звернувся до роботодавця, щоб той йому дозволив з’їздити в Україну – взяти теплі речі та зробити візу, так як термін його перебування по безвізу підходив до кінця. На що польский роботодавець попросив показати йому паспорт з датами в’їзду. Взявши в руки паспорт, роботодавець поклав його собі в карман і сказав Володимиру, що він винен йому 1800 злотих (500$) і поки не відпрацює нікуди не поїде. На всі вмовляння українського робітника, щоб йому віддали паспорт і дозволили повернутися додому роботодавець запропонував йому відпрацювати “борг” на будівництві.
Володимир вирішив звернутися до українського посольства у Варшаві і отримати “посвідчення особи на повернення в Україну”. Відстоявши чергу в консульстві в Варшаві, український робітник був дуже здивований, що за “посвідчення” яке йому дозволило б повернутися додому треба заплатити 170 злотих (приблизно 50$) та принести фотографії (на сайті посольства вказано, що така довідка коштує 30$). Але у Володимира було тільки 20 злотих (5$) які від позичив, щоб поїсти.
Знайшовши в інтернеті телефон української профспілки “Трудова солідарність”, що працює в Польщі , Володимир зателефонував і попросив допомоги.

 

Володимир зустрів голову “Трудової Солідарності” Віталія Махинько на центральному вокзалі в Варшаві. Зустріч відбулася у присутності польського журналіста до якого заздалегідь звернулася профспілка. З вокзалу голова профспілки та постраждалий робітник вирушили до управління поліції міста Варшави. В управлінні поліції спочатку сказали, що вони не приймуть заяву, потім, що в них немає зараз перекладача і треба чекати дві години, та дізнавшись, що Володимир жив у пригороді Варшави місті П’ясечно, почали стверджувати, що заяву треба подавати тільки там (те, що в постраждалого українця елементарно може не бути грошей не тільки, щоб поїхати в інше місто, а і на їжу нікого не цікавить). Володимиру “повезло”, у нього була машина таксі, яку роботодавець вимагав терміново повернути. Приїхавши у відділення поліції міста П’ясечно,  український робітник спочатку отримав “взбучку” від польського поліцейського за те, що працював нелегально, але після втручання голови профспілки у Володимира прийняли заяву. Але… українському робітнику сказали прийти наступного дня вранці, щоб його допитати, так як зараз немає ліцензованого перекладача. І знову Володимиру “повезло”, в нього в користуванні була машина в якій він зміг переночувати, а голова профспілки дав йому гроші на їжу. Вранці Володимир у супроводі голови профспілки та ще одного “журналіста” завітали знову до поліцейського відділку. Володимира допитали, дали йому в кримінальній справі статус потерпілого і сказали, що він вільний. І знову український робітник залишився без документів та засобів існування під поліцейським участком. Але Володимиру все ще “везло”, у нього ще залишався автомобіль в якому він ночував під поліцією і трохи грошей на їжу,  які він отримав від профспілки. Роботодавець слав смс з погрозами, з яких сміялись поліцейські, але чомусь в них не виникло бажання поспілкуватись з ним. Спілкування з профспілковцями роботодавець весь час намагався уникати.
Під час відвідування поліції, куди Володимир знов зайшов, щоб взяти бумаги, що він по справі проходить як потерпілий (бумаги повинні були надати відразу) відбулася дискусія між ним та черговим поліцейським:
–  Ти чого прийшов?
–  Я прийшов взяти бумаги, що проходжу по справі як потерпілий
–  По якій справі?
–  В мене роботодавець забрав паспорт, та вимагає, щоб я йому взамін приніс 1800 злотих
–  Так принеси йому
–  Так в мене намає грошей
–  Так відроби, чого ти сюди ходеш
Тільки після дзвінка журналіста, Володимиру через пів години видали потрібні йому папери. Відділ у справах іноземців відправляв Володимира до поліції, поліція відправляла його назад, а справою так ніхто з правоохоронних органів і не займався. В поліції казали прийди завтра, потім знову завтра, потім в понеділок. Але Володимиру продовжувало “везти”: профспілка до справи залучила польських журналістів, він міг ночувати в машині на стоянці під поліцейським участком (що забезпечувало йому безпеку), українська профспілка разом з польськими журналістами та громадськими діячами давали гроші на їжу, фундація допомогла на декілька днів поселити в хостел. Роботодавець продовжував бігати та уникати спілкування з українськими профспілковцями, тільки надсилав за допомогою смс погрози, а поліція все казала “завтра” і нічого не робила.

 Далі відбулися події, про які “Трудова Солідарність” обов’язково розповість, але після того, як їм буде надана належна оцінка. Головне, що український робітник після спільних зусиль все ж таки отримав свій паспорт.

Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.

2 комментариев к записи “Як виглядає сучасне рабство в Польщі?”

  1. Оксана сказав:

    Пропоную послуги редактора, бо читати матеріал у тому вигляді, як він поданий, неможливо. Історія жахлива, але дещо закономірна : забагато міфів про закордон у головах наших людей. Мене дивує, що профспілка спромоглася лише знайти польського журналіста, а не правозахисника.

  2. Ната сказав:

    Так, Володимиру дійсно “повезло”- Так як за його спиною стояли професіонали💪

Оставить комментарий