Право на відпочинок

Робота займає у нас все більше часу: ми часто працюємо без обіду, засиджуємося в офісі допізна, беремо роботу додому та «виходимо» у вихідні. Чимало українців роками не бачать відпустки. Грань між робочим і неробочим часом стирається, а роботодавці сприймають таку «цілодобову» працю як належне. На нашу профспілкову “гарячу лінію” надходить чимало запитань про особливості організації праці та відпочинку. До Вашої уваги короткий огляд українського трудового законодавства з питань відпочинку: від обідньої перерви до відпустки.

Право робітників на відпочинок регулюється главою V Кодексу законів про працю (КЗпП). «Кожен робітник має право на щоденний, щотижневий і щорічний відпочинок. Роботодавці повинні пам’ятати, що порушення цих прав тягне за собою юридичну відповідальність. Робота без відпочинку негативно впливає на здоров’я і працездатність робітників. Тому один із основних напрямів діяльності нашого профспілкового руху – це забезпечення гідних умов праці та дотримання законодавства у сфері надання належних працівникам за законом вихідних і відпусток», – зазначив лідер «Трудової солідарності» Віталій Махинько.

Право на «обід»
Стаття 66 КЗпП передбачає право кожного робітника на «обід» – перерву для відпочинку та харчування. Згідно законодавства, така перерва може тривати до двох годин і не включається у робочий час. Як правило, перерва для відпочинку і харчування надається через чотири години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Цю перерву працівники можуть використовувати на свій розсуд (обідати чи вирішувати особисті питання) та відлучатися з робочого місця.
На деяких роботах через особливості виробничого процесу не можна встановити перерву, тоді працівникові обов’язково повинні надати можливість приймати їжу протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілкою.

Право на вихідні дні
Згідно статті 67 КЗпП, при п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному ˗ один вихідний день. Загальний вихідний – неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, що погоджується з профспілкою. Як правило, другий вихідний має надаватися підряд із загальним вихідним днем. Стаття 70 КЗпП передбачає, що тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години.

На підприємствах і в установах, де робота у загальні вихідні дні не може бути перервана у зв’язку з необхідністю обслуговування населення (музеї, магазини, ресторани), вихідні дні встановлюють місцеві ради.

Якщо організація працює безперервно, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником за погодженням із профспілкою.

Статтею 71 КЗпП забороняється робота у вихідні дні. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу профспілки і лише у виняткових випадках. Детальніше про роботу та оплату праці у вихідні та святкові дні читайте у довідці «Трудової солідарності».

Право на відпустку
Громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки зі збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати (ст. 74 КЗпП). Тривалість щорічної основної відпустки за відпрацьований робочий рік – не менш як 24 календарних дні, а для осіб віком до вісімнадцяти років – 31 календарний день.

Окрім основної працівникам можуть надаватися також додаткові щорічні відпустки:
1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці;
2) за особливий характер праці;
3) в інших випадках, передбачених законодавством.
Так, щорічна додаткова оплачувана відпустка тривалістю десять днів надається жінці, яка працює та має двох і більше дітей. На аналогічну відпустку мають право також матері дітей-інвалідів, одинокі матері та батьки, які виховують дитину без матері.

Дні тимчасової непрацездатності працівника, а також відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами до щорічних відпусток не включаються. Святкові і неробочі дні при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються. «Трудова солідарність» писала також про інші нюанси надання щорічних відпусток.
Якщо працівники поєднують роботу з навчанням, вони мають право на додаткову відпустку у зв’язку з навчанням.
Окрім того, громадяни України мають право на отримання творчої відпустки (для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників) і відпустки для підготовки та участі в змаганнях (для учасників всеукраїнських та міжнародних спортивних змагань). Тривалість, порядок, умови надання та оплати таких відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.

Оставить комментарий