Скільки має тривати робочий час?

Обмежена тривалість робочого часу – одна з основних вимог робітничих рухів у всьому світі, починаючи з масових страйків у США у другій половині XIX століття. Українським законодавством передбачено право робітників на 8-годинний робочий день і право на відпочинок, а також регламентовано час роботи для різних категорій працівників і підприємств, порядок роботи у нічний час і вихідні. Однак сьогодні перепрацювання для багатьох підприємств стає нормою, а роботодавці «забувають» ази трудового законодавства. Знання своїх прав – «залізний» аргумент у розмові з працедавцем.

Тривалість робочого часу визначається Кодексом законів про працю (КЗпП). Згідно статті 50 цього Кодексу, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. При цьому підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється для таких категорій робітників:
– для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (а також учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) – 24 години на тиждень. Варто зазначити, що тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу для осіб відповідного віку;
– для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, – не більш як 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 163.
Окрім, того законодавством встановлено скорочену тривалість робочого часу для педагогічних і медичних працівників. Скорочена тривалість робочого часу також може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

Робочий тиждень: п’ятиденний і шестиденний

Стаття 52 КЗпП визначає тривалість щоденної роботи при п’ятиденному і шестиденному робочому тижні. Для більшості працівників установлено п’ятиденний робочий тиждень із двома вихідними днями. При п’ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган. Такі правила та графіки погоджуються виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години.

П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою.

Праця в нічний час і надурочні роботи

Згідно статті 54 Кодексу, в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

Стаття 62 КЗпП передбачає обмеження надурочних робіт: «Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61). Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині третій цієї статті». Законом передбачено такі випадки, коли власник може застосовувати надурочні роботи:
1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
2) при проведенні громадсько-необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв’язку – для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;
3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;
4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
5) для продовження роботи при нез’явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов’язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.

Українське законодавство забороняє залучати до надурочних робіт:
1) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 176);
2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);
3) працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (стаття 220).

Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (стаття 177).
Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).

Зверніть увагу! Надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації.
Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік. Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

На замітку!

Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників скорочується на одну годину як при п’ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Детальніше про особливості роботи у вихідні та святкові дні читайте у «лікнепі» від юристів «Трудової солідарності».

Законодавство також передбачає право працівника на достатній відпочинок між змінами. Згідно статті 59 КЗпП, тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється!

За угодою між працівником і власником може встановлюватись неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.

Оставить комментарий